Ще буквально за два тижні до старту турніру команду Росії називали одним з фаворитів розиграшу. Такого підбору виконавців, як наші сусіди, не мала жодна збірна:

 - Еміль Сайфутдінов - лідер генеральної класифікації Гран-Прі;

 - Григорій Лагута - один з небагатьох гонщиків польської Екстраліги, який уже давно може і вміє боротися на рівних з елітними спідвеїстами світу;

 - Артем Лагута - проводить фантастичний сезон, входячи до п'ятірки найкращих гонщиків Екстраліги.

   І ось таку команду Мотоциклетна Федерація Росії не змогла забезпечити усім необхідним, щоб минулорічну бронзу поміняти на медаль вищого гатунку. Не змогла, чи, можливо, не захотіла. Цей варіант особисто мені здається більш правдивим. Як говорили задовго до початку змагань Еміль і брати Лагути, їм не потрібна була невідомо яка винагорода у випадку вдалого виступу команди. Все, що вони хотіли від федерації - це забезпечення належних умов на підготовку до таких важливих стартів, а також проживання під час турніру. Навіть називали певну суму - близько дев'яти мільйонів рублів. Це не "валюта", і навіть не гривні. Для Російської Федерації ця сума явно не є "космосом". Як тільки гонщики зрозуміли, що жодні поставлені ними умови виконані не будуть, у них з'явилися "травми" чи "можливість відпочити, оскільки сезон і так надто насичений". І вони мали на такий крок повне право! Ніхто не захоче прославляти свою країну за власні кошти, коли керманичі місцевої федерації і палець об палець не вдаряють для цього. Чомусь, коли Саша Локтаєв прийняв українське громадянство і почав виступати під українським прапором, російські діячі спідвею відразу оголосили його ледь не ворогом народу. Така ж ситуація була і з Емілем Сайфутдіновим минулого року, коли всі провідні спідвейні видання почали массово писати про те, що гонщик найближчим часом буде захищати кольори польського спідвею. А коли з'явився РЕАЛЬНИЙ шанс вибороти звання чемпіонів світу, ніхто з федерації навіть не спробував порозмовляти з гонщиками і знайти хоч якийсь компроміс...

 

  А в росіян був шанс втерти носа самовпененим полякам на їхній же території. Якби так сталося з футбольною збірною Росії, вже давно полетіли б голови тих людей, які відповідають за результат команди, не кажучи вже про тренерський штат. Та в даному випадку менеджер росіян Ігор Дмитрієв абсолютно ні в чому не винен! Парадокс, але факт... 

   Враховуючи все це, очікувати вдалого виступу від діючих бронзових призерів ККС було марно. "Вчорашні" і "сьогоднішні" юніори Андрій Кудряшов, Ілья Чалов, Віктор Кулаков і Володимир Бородулін вперше в житті стартували в одній гонці разом з гонщиками класу Дудека, Хампеля, Ворда, Батчелора, Лебедєва... Особисто мене не здивував і той факт, що наші північні сусіди взагалі не втрималися у "елітному ешелоні" і наступного року стартуватимуть з кваліфікації ККС. 

   З двадцяти заїздів росіяни не виграли жодного, ставши абсолютним "лідером" турніру за цим показником. При цьому дванадцять разів фінішували останніми, що в підсумку вилилося в четверте місце польського півфіналу. Знову ж таки, гонка проходила в Ченстохові, де краще за Григорія Лагуту і Еміля Сайфутдінова цю доріжку не знає жоден гонщик світу. Звісно, таких знань молодь Росії не має, і не відомо, чи взагалі будь-коли матиме...

   Якщо висловитись декількома словами, це приблизно буде виглядати так: жаль, що ККС втратив одного з претендентів на золоті нагороди ще до початку турніру через байдужість, бездіяльність і безвідповідальність МФР. 

   Оцінка: все закономірно. Збірна Росії зразка 2013 року була найслабшою командою ККС.

   P.S. Дивно, але після півфіналу в Ченстохові минуло вже півтора тижня, а жодних коментарів гонки зі сторони Мотоциклетної Федерації Росії ще не було...