Рівне. Мототрек. 11-12 липня 1959 року.

Цього, 2009 року, ветерани та уболівальники спідвею Рівне, України і вже неїснуючого СРСР, святкують черговий ювілей - 50 річчя рівненського спідвею. На цей раз ми розповімо вам про першу гонку в нашому недалекому минулому на нашому мототреці, що відбулася вперше на "справжніх” спідвейних мотоциклах. Це сталося 11 липня 1959 року, адже, як відомо, у гонці-відкритті мототреку, що відбулася 24 травня 1959 року, спортсмени виступали ще на кросових мотоциклах. Змагання тривали два дня. Головним суддею мотогонок був тодішній голова Рівненського обласного комітету ДОСААФ Юрій Костянтинович Корхов – людина, завдяки ентузіазму, любові і великим зусиллям якої в нашому місті саме і з’явився спідвей, або як його тоді називали мотогонки по гаревій доріжці. Очолюючи на протязі довгого часу обласну організацію ДОСААФ, Юрій Корхов заклав міцний фундамент розвитку рівненського та радянського спідвею, виплекав його, щоб майбутні покоління могли пишатися нашими мотогонщиками, отримувати радість і насолоду від їх перемог на гаревих доріжках світових мототреків. І якщо оцінювати його вагомий внесок у будівництво першого в Радянському Союзі мототреку, та зародження спорту № 1 для Рівне – спідвею, то кращої кандидатури, чиїм іменем повинен бути названий наш мототрек у рік півстолітнього ювілею, і не придумаєш. Нам здається, що була б дуже доречна така його назва:

Рівненський мототрек імені ЮРІЯ КОРХОВА!!!

Інша легендарна людина, яка була безпосередньо причетна до зародження спідвею та його масового поширення містами могутньої країни, і яка готувала весь матеріал у пресу та була автором офіційної програми гонок
11-12 липня 1959 року – „БАТЬКО” радянського спідвею, заслужений майстер спорту СРСР з мотоциклетного спорту – Володимир Іванович Карнєєв. На цих гонках він працював, також, радіокоментатором.

Володимир Карнєєв потім так анонсував у місцевій пресі ці гонки:
„В спортивному житті м. Ровно відбулася велика подія. В районі Ровенської РТС відкрився мотоциклетний трек ДТСААФ, споруджений для гонок по гаревій доріжці. Цей вид мотоциклетного спорту – гонки по гаревій доріжці – зовсім недавно почав культивуватися в Радянському Союзі. Тим часом гареві гонки – це винятково захоплююче видовище.
Бажаючі в цьому переконатися можуть прийти сьогодні й завтра на мототрек ДТСААФ подивитися змагання найсильніших мотогонщиків Радянського Союзу.
Гонки проводитимуться на спеціальних гоночних мотоциклах, одержаних з Чехословаччини. Потужність чотиритактних двигунів цих машин надзвичайно велика – 50 кінських сил. Якщо врахувати, що вага людини дуже мала – всього 82 кг, то стане зрозумілим, на що вони здатні.
Хто ж візьме участь у сьогоднішніх і завтрашніх гонках?
В Ровно приїхали майстри спорту, які показали найкращі результати в гаревих гонках. Серед них – учасник і призер найкрупніших міжнародних змагань москвич Георгій Плешаков, неодноразовий чемпіон Ленінграда, призер змагання між спортсменами Австрії, Фінляндії, Швеції, Чехословаччини і Радянського Союзу Андрій Дежинов, чемпіон Уфи в гонках по іподрому Ігор Плеханов, чемпіон Одеси в гонках по іподрому Леонід Дроб’язко, учасник гарьових гонок на Великий Приз Центрального стадіону ім. В. І. Леніна в Москві чемпіон Риги Егілс Янсон й інші.
У змаганні візьмуть участь також ровенські гонщики, які показали на тренуваннях хороші спортивні результати: Панас Ковальчук, Іван Хорват, Борис Савойський і Володимир Ульянін.
Отже, ровенський мототрек ДТСААФ вступив у дію. Не можна не підмітити, що він був споруджений в надзвичайно короткий строк завдяки тому, що в його будівництві брали участь ентузіасти мотоциклетного спорту – члени ровенського обласного автомотоклубу ДТСААФ і працівники обласного комітету ДТСААФ.
Звичайно, не все ще, як кажуть, відшліфовано на мототреку, але немає сумніву в тому, що це буде зроблене найближчим часом.
А найголовніше те, що населення нашого міста буде мати можливість тепер дивитись гареві мотогонки як всесоюзні, так і міжнародні і, безумовно, оцінить чудову красу цього нового виду мотоциклетного спорту”.

Кожного дня гонок відбулося по 20 попередніх заїздів. В них стартувало, так як і зараз, по чотири гонщика, дистанція теж була 4 кола.
Але система нарахування очок за результатами заїзду відрізнялася. За перше місце в заїзді гонщик отримував 4 пункти, за друге – 3, за третє – 2 і за 4-е –
1 пкт. За невихід на старт протягом двох хвилин з моменту виклику або неприбуття до фінішу протягом двох хвилин з моменту фінішу переможця заїзду, гонщик отримував 0 пкт. Виступаючи в кожен день гонок 5 разів в попередніх заїздах, гонщики набирали очки. Четвірка кращих гонщиків, які набрали найбільшу суму очок, завойовувала право на участь у фінальному заїзді згідно приходу на фініш, в якому й визначалися місця з 1-го по 4-е. Місця гонщиків з 5-го і далі, визначалися за сумою, набраних у попередніх заїздах, очок. Таким чином, ми бачимо, що Володимир Іванович вже тоді дав сьогодняшньому Grand Prix цю чудову формулу змагань.

11 липня 1959 року прапор змагань підняв вже знайомий нам по гонці 24 травня 1959 р. досвідчений ровенський мотокросовик Іван Хорват.
У 1 заїзді участь приймають відразу двоє ровенчан – електрик автотранспортної контори Володимир Ульянін та водій автобуса Іван Хорват. Вони сьогодні захищають спортивну честь рідного міста. Разом із своїми земляками – токарем міськпромкомбінату Панасом Ковальчуком та електриком заводу високовольтної апаратури Борисом Савойським вони вперше виступають в таких відповідальних змаганнях. Адже тільки три дні тому ровенські мотогонщики вперше почали тренування на нових для них спортивних машинах, які призначені для мотогонок по гаревій доріжці – чехословацьких мотоциклах „ЭССО-500”. Разом з Володимиром Ульяніним та Іваном Хорватом у першому заїзді виступили також Віктор Сімонов з Митищ (Московська область) та латвійський мотогонщик Егілс Янсон. Останній – учасник гаревих гонок на Великий Приз Центрального стадіону
ім. В. І. Леніна в Москві, чемпіон Латвії з мотогонок.

Коли багаточисельні уболівальники побачили у першому заїзді, як спортсмени проходять віражі, то їх здивуванню не було меж – такого вони ще не бачили. Адже однією особливістю гонок по гаревій доріжці було специфічне проходження віражів. Здавалося, що мотоцикли просто лежать на землі. Намагаючись здобути найбільшу швидкість і безпеку, гонщики на поворотах вели свої машини з пробуксовкою і заносом заднього колеса. Саме тут, на поворотах, мотогонщики проявляли своє мистецтво, щоб виграти десяті долі секунди у своїх конкурентів. Темп гонки весь час наростав. Найменша помилка приводила до втрати часу. Ось пройдено вже перший, другий, третій, четвертий круг. Переможцем першого заїзду став Віктор Сімонов, Егілс Янсон – другим, ровенчани Володимир Ульянін та Іван Хорват – відповідно третім та четвертим.
У другому заїзді чотири пкт. за перше місце одержав одесит Леонід Дроб’язко. З кожною хвилиною, боротьба ставала все гострішою. У четвертому заїзді не повезло ленінградському майстру спорту Андрію Дєжинову. Із-за несправності машини він зійшов з доріжки і одержав нуль. Ровенські мотоциклісти Хорват і Ульянін самовіддано боролися з відомими мотоциклетними асами країни, але у них не вистачало досвіду, і як правило, вони у заїздах фінішували останніми. Після 20 заїздів найсильнішими стали москвич Віктор Кузнєцов (17 очок із 20 можливих), який завоював симпатії ровенських глядачів своєю сміливістю і високою майстерністю, одесит Леонід Дроб’язко (17 очок) і ленінградець Сергій Кадушкін (16 очок). Четвертим, із 15 очками, став москвич Георгій Плєшаков.
Фінальний заїзд виграв Віктор Кузнєцов, другим був Георгій Плєшаков, одесит Леонід Дроб’язко фінішував третім, і Сергій Кадушкін зайняв четверте місце.

12 липня 1959 року, неділя – другий день гонок.

У гонці другого дня замість рівненських майстрів, які виступали у суботу – Володимира Ульяніна та Івана Хорвата, на гонку були заявлені рівняни: № 1 Панас Ковальчук та під № 8 Борис Савойський. Іван Хорват під № 18 опинився у якості запасного гонщика.
Мабуть всі глядачі в той день пророкували перемогу москвичу Віктору Кузнєцову. Але переможцем першого заїзду вийшов чемпіон України одесит Леонід Дроб’язко. Разом з ним виступали також рівненські гонщики Панас Ковальчук, який був третім, та Борис Савойський, який вписав собі лише один пункт за четверте місце.
Уболівальники, пам’ятаючи результати виступів своїх земляків попереднього дня, гадали, що наші хлопці завжди будуть останніми. Але Ковальчук і Савойський були іншої думки, що й довели у 7-му та 16-му заїздах. У першому випадку Борис Савойський залишив позаду куйбишевського майстра спорту Юрія Малова і москвича Георгія Плєшакова, а Ковальчук у своєму заїзді програв лише сильному ленінградцю Андрію Дєжинову, впевнено обійшовши чемпіона Латвії Егілса Янсона і фінішував другим.
Чудово виступав у цей день Леонід Дроб’язко – він виграв перші свої чотири заїзди, здобувши максимальну кількість пкт. – 16. Правда, в останньому заїзді Леонід Дроб’язко бере два пкт, але і це вже забезпечило йому вихід у фінал. Разом з одеситом у фінал вийшли ленінградець Андрій Дєжинов, Віктор Сімонов з Митищ та москвич Всеволод Нєритов.
У фінальному заїзді, який не для всіх спортсменів був вдалим, адже на старті відмовила машина Віктора Сімонова, двічі падав Андрій Дєжинов, але з доріжки не зійшов, Леонід Дроб’язко почувався найбільш впевнено, і став переможцем гонки. Другим був москвич Всеволод Нєритов, третім – Андрій Дєжинов, четвертим – Віктор Сімонов.
Захоплюючий спортивний поєдинок кращих мотогонщиків СРСР по гаревій доріжці таким чином було закінчено. За його результатами тренерська рада визначила склад збірної Радянського Союзу для матчу з командою Чехословаччини, який відбувся в Ровно 18-19 липня.

Ось хто стартовав у гонці 11 липня 1959 року:

№ 1 Егілс Янсон (Рига).
№ 2 Леонід Дроб’язко (Одеса) – 3 місце.
№ 3 Андрій Дєжинов (Ленінград).
№ 4 Віктор Кузнєцов (Москва) – 1 місце.
№ 5 Георгій Плєшаков (Москва) – 2 місце.
№ 6 Фарід Шайнуров (Уфа).
№ 7 Ігор Яковлєв (Ленінград).
№ 8 Віктор Сімонов (Митищі).
№ 9 Ігор Плєханов (Уфа).
№ 10 Геннадій Лемберг (Ленінград).
№ 11 Всеволод Нєритов (Москва).
№ 12 Володимир Ульянін (Рівне).
№ 13 Юрій Бугров (Ленінград).
№ 14 Євген Смірнов (Москва).
№ 15 Сергій Кадушкін (Ленінград) – 4 місце.
№ 16 Іван Хорват (Рівне).

Запасні:
№ 17 Віктор Морозов (Москва).
№ 18 Юрій Малов (Куйбишев).

Учасники гонок 12 липня 1959 року дещо змінилися, як і змінилися стартові номери гонщиків:

№ 1 Панас Ковальчук (Рівне).
№ 2 Фарід Шайнуров (Уфа).
№ 3 Сергій Кадушкін (Ленінград).
№ 4 Юрій Малов (Куйбишев).
№ 5 Всеволод Нєритов (Москва) – 2 місце.
№ 6 Ігор Яковлєв (Ленінград).
№ 7 Егілс Янсон (Рига).
№ 8 Борис Савойський (Рівне).
№ 9 Віктор Морозов (Москва).
№ 10 Віктор Сімонов (Митищі) – 4 місце.
№ 11 Георгій Плєшаков (Москва).
№ 12 Віктор Кузнєцов (Москва).
№ 13 Ігор Плєханов (Уфа).
№ 14 Юрій Бугров (Ленінград).
№ 15 Андрій Дєжинов (Ленінград) – 3 місце.
№ 16 Леонід Дроб’язко (Одеса) – 1 місце.

Запасні:
№ 17 Геннадій Лемберг (Ленінград).
№ 18 Іван Хорват (Ровно).

Так, за результатами двох днів змагань безумовним лідером збірної СРСР став одесит Леонід Дробязко. Про нього у наступній зустрічі ми розкажемо вже разом із його учнем Григорієм Хлиновським.

Ігор Соколовський
Володимир Жуковський
31.07.2009