Якщо слідувати нормативно – правовим актам, виданим ще в минулому сторіччі, то, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-XII „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України”, з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України вирішила:
до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України все майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонд державного майна України зобов’язаний був прийняти майно цих підприємств, установ та об’єктів до 1 травня 1992 року та подати пропозиції Верховній Раді України щодо використання цього майна (будівель, споруд і т.і.) загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, з метою забезпечення нормального функціювання в цих приміщеннях, розташованих між іншим в них посольств і консульств іноземних держав.
Майже через 2 роки Парламент України, відзначаючи, що за цей період правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР так і не визначено, та з метою його збереження в інтересах громадян України (зверніть увагу – в інтересах громадян України), Постановою від 4 лютого 1994 року № 3943-XII «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» встановив:
1. Тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
2. Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.
3. Правонаступником орендодавця за договорами оренди майнових комплексів, розташованих на території України, які укладено з центральними органами загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, є Фонд державного майна України. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодвця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).
4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комісію Верховної Ради України з питань економічної реформи і управління народним господарством.

Ще через 2 роки до цього процесу долучився Президент України, який своїм розпорядженням від 24 травня 1996 року № 123/96-рп «Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» зобов’язав Уряд:
1) поінформувати його у двотижневий строк про виконання двох вищезазначених постанов Верховної Ради України;
2) підготувати та внести в місячний строк на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо законодавчого визначення суб’єктів права власності майна колишніх ДТСААФ СРСР на території України і ДТСААФ Української РСР;
3) провести у двомісячний строк за участю спеціалістів із органів державної виконавчої влади, фахівців та вчених науково-правовий аналіз питання щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, та підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо вирішення питання права власності на майно громадських організацій колишнього Союзу РСР.

Однак, за весь цей період з 24.05.1996 року Уряд так і не «поінформував», не «підготував» і не «провів», чим повною мірою користуються й до сьогодні і «любі», і просто друзі. Таким чином, об’єкти майна розбазарюються і наліво, і направо. На тому тижні рівняни були повною мірою свідками подібних процесів, коли в районі Басівкутського водоймища хтось «невідомий» «демонтував» парашутну вишку. Ця вишка була збудована зусиллями людини, з ім`ям якої пов`язано багато яскравих сторінок рівненського спідвею. Її ім`я – Віктор Чайка. Але зараз прийшли часи іншої людини. Її ім`я – Петро Гарват. На жаль, вона не будує. Вона демонтує. І демонтує так, що після цього демонтажу спортивна споруда стає не придатною для її профільного використання, а направляється виключно на металобрухт. А такої спортивної споруди немає більше ніде у рівненській області. Невже ця вишка у майбутньому вже не зможе вчити парашутним стрибкам юних парашутистів – спортсменів? Невже місце їй тільки на металобрухті? Це питання ми адресували бувшому голові РОО ТСО Олександру Кузенному.
ВІДЕО З МІСЦЯ ПОДІЇ

Олександр Кузенний (голова РОО ТСО 2005 – 2007роки): Рівненському авіаційно – спортивному клубу (АСК) при обласному ТСО, що готує кадри для Військово – Повітряних Сил та Повітряно – Десантних Військ України нашою державою для підготовки цих кадрів не за малі державні кошти була надана необхідна навчально – матеріальна база і земля. А це – аеродром в селі Вороново Гощанського району площею 90 га, декілька десятків літаків та планерів різних типів, автотехніка, будівлі і такий обов`язково необхідний об`єкт АСК, як парашутна вишка з необхідною інфраструктурою та ділянкою землі для її нормального функціювання. Така парашутна вишка була у свій час побудована для рівненського АСК в районі Басівкутського озера на березі ріки Устя і передана йому на баланс. В останні роки у звязку із скороченням Збройних Сил України пропорційно зменшувалися і кількість підготовлених АСК парашутистів, і попит на використання самої вишки. Але, при розумному підході, такий об`єкт міг би успішно використовуватися для необхідних потреб чи то міста, чи то області і держави. Так до мене, на посту голови РОО ТСО у 2007 році почали звертатися деякі організації з пропозиціями про оренду на використання цієї споруди. Напрямки її використання були різні. Так, деякі планували використовувати вишку для тренувань та підготовки альпіністів. Другі – спеціалістів, яких готують для роботи в екстремальних умовах при спасінні постраждалих на висотних будівлях. Треті – для підготовки бійців МЧС, четверті – дельтапланеристів. Договори з цими організаціями були вже навіть мною підготовлені і заплановани відповідні роботи на цьому об`єкті. Але реалізувати цей проект мені так і невдалося у звязку з моїм незаконним звільненням з посади голови РОО ТСО в червні 2007 року.

Таким чином і зникають спортивни споруди, власником яких є держава. Зникають разом із землею.
Не дивлячись на всю «чехарду» з ім`ям власника, у 2004 році Віктор Анатолійович Чайка разом із попередником Кузенного і Гарвата на посаді голови Рівненської обласної організації ТСО Петром Ємченко, приймає єдине правильне і виважене рішення у справі з мототреком.
Оскільки Рівненська міська рада не була спроможна вкладати у розвиток спідвейної інфраструктури на мототреці кошти, не володіючи ним, був укладений спільний договір про довгострокове користування мототреком на 10 років між Рівненською обласною організацією ТСО та Рівненською міською радою.

В січні 2004 року газета «Рівне Вечірнє» повідомляла, що …не так давно, у листопаді, було укладено угоду, згідно якої обласне ТСОУ передає мототрек у безкоштовну оренду на 10 років міському відділу фізкультури та спорту, тобто міській владі. Щоправда, передається стадіон не повністю, а лише гоночна доріжка, закритий парк та частина підтрибунних приміщень…

Якщо уточнити, то у довгострокове користування на 10 років передавалися: гарева доріжка, весь закритий парк із 8 боксів, виключно весь глядацький сектор, судейська кабіна разом із коментаторськими і журналістськими кабінами, радіорубка та підземні туалети.

…Щоправда, вирішенням поточних проблем мототреку, судячи з усього, займатиметься не безпосередньо міській відділ спорту, а міська федерація мотоспорту, очолювана Григорієм Хлиновським, яка отримала його на правах суборенди… (Рівне Вечірнє, січень 2004 р.)

Погодився на укладення цього договору і голова ЦК ТСОУ В.А.Дончак, розуміючи, що міській владі набагато легше утримувати велику спортивну споруду, чим рівненському ТСО. Передача мототреку у довгострокове користування федерації мотоциклетного спорту унеможливлювало, також, у подальшому маніпуляції навколо такого привабливого для «любих друзів» шматка держмайна. Але, неочікувано, відсутність стратегічного бачення ситуації не дозволила новому голові ТСО зберегти цю єдину правильну угоду, і мототрек знову потрапив у «бермудський трикутник». Як ми бачимо, така ситуація з ним дозволяє тепер новому керівництву ТСО безболяче для себе «стригти купони» із без того не заможнього рівненського спідвею, та автоспідвею.

Правда, у червні 2008 року «Рівне Вечірнє», з посиланням на інформаційне джерело – ЗІК (Західна Інформаційна Компанія) знову повертається до наболівшої теми з мототреком: …Передати Рівненський мототрек у міську власність з обласної – з такою пропозицією виступила влада міста Рівне…
…За словами секретаря Рівненської міської ради Юрія Торгуна, місто готове вкладати кошти у модернізацію доріжок та саму споруду стадіону. Для цього у бюджеті міста є необхідна сума. Міська влада готова вкладати у цей вид спорту кошти, знаючи, що інвестиції повернуться… –Голова Рівенської ОДА Віктор Матчук схвально сприйняв таку пропозицію….

Незрозуміло тільки, що це за такі умови, коли «інвестиції повернуться»? Цікаво у вигляді спортивних досягнень чи ще чогось?
І міській, і обласній владі треба, насамперед, опікуватися і дозвіллям своїх громадян, і спортивними досягненями рівненщини, а не поверненнями віртуальних інвестицій.

А поки що Статутом Рівненської обласної організації товариства сприяння обороні України (ТСО), прийнятим конференцією Рівненської обласної організації ТСОУ 25 лютого 2000 року і затвердженим ЦК ТСОУ 19 жовтня 2000 року, а також перереєстрованим Рівненським обласним управлінням юстиції 6 грудня 2000 року обумовлено, зокрема таке:
пунктом 15.2 – Будинок обласного комітету ТСОУ, мототрек і споруди, службові будинки, аеродром, службові та житлові будинки, авіатехніка, будинки автошкіл, спортивно-технічних клубів, автодроми, стрілецькі та пневматичні тири, технічні і транспортні засоби, майстерні, майно, обладнання та інше майно необхідне для виконання статутних завдань обласною організацією, є власністю ТСО України;
пунктом 15.5 – обласні організації Товариства повинні забезпечувати ефективне використання, збереження і примноження майна, що перебуває у їх віданні;
пунктом 15.6 – майно, яке обласною чи підпорядкованими їй організаціями передається в оренду, залишається власністю Товариства в цілому, викупу, продажу не підлягає. ( А як же вишка в Басівкуті?)

Відповідно до листа Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України від 22 березня 2005 року, майно ТСО України, будучи створеним за рахунок джерел обумовлених їх статутами, завжди знаходилось на самостійному балансі тих громадських організацій, на матеріальній базі яких було створено ТСО України, є майном цієї громадської організації.

Але тут ми маємо зауважити ТСО. Цей лист не є, на жаль, ні постановою, ні законом, ні підзаконним актом. А тому користуватися, на сьогодні, можна тільки тією самою постановою Верховної Ради України за № 2268 – ХІІ, від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього СССР, розташованих на території України”, яка юридично передає Фонду державного майна України все їх майно та фінресурси. На сьогодні ця постанова є чинною. Всі намагання ТСО привласнити їх собі є юридично не обгрунтованими.
А тому, на даний час, в рівненському КП міського бюро технічної інвентаризації за ТСОУ зареєстровано тільки одне право власності на адмінбудинок по вул. Курчатова, 3. А за фізичною особою Х (?) зареєстровані приміщення оздоровчого комплексу та деякі підсобні підтрибунні приміщення.
Право власності на стадіон спортивно-технічних видів спорту (мототрек) в КП МБТІ не зареєстроване!!!