Мені випала щаслива доля очолювати Рівненську обласну організацію ТСОУ більше десяти років з червня 1994 року по лютий 2005. За часи роботи в цій чисельній громадській організації я зустрів справжніх фахівців своєї справи, в тому числі і людей, які уболівали і уболівають за розвиток спідвею в місті Рівне.

З часом історія розставила все по своїх місцях, як потрібно. До розвалу СРСР всі федерації з технічних та прикладних видів спорту в якійсь мірі підпорядковувалися ДТСААФ, яке й проводило велику кількість змагань з цих видів спорту. Товариство виконувало всі свої статутні завдання і в першу чергу займалося патріотичним вихованням молоді, та розвитком технічних та прикладних видів спорту. Після оголошення Акту про Незалежність України, спадкоємцем ДТСААФ в нашій державі стало ТСОУ. 26 вересня 1991 року в Міністерстві юстиції України за № 1 зареєстрована громадська організація ТСОУ. Таким чином, всього за один місяць існування незалежної України, була зроблена така велика робота. Велика заслуга в цьому належить першому заступникові голови ЦК ТСОУ на той час Дончаку В.А., який до розпаду СРСР очолював Рівненську обл.орг.ТСО. Це він разом з Чайкою В.А. відбудовував наш мототрек. Проте зараз багато хто задає таке питання:
-Чому, коли мототрек будувало все місто, його власником є ТСОУ? Мені в свій час доводилося пояснювати це тому ж самому Віктору Чайці:
-Мототрек будувався головним чином для спідвею, а спідвей, як технічний вид спорту курірувався ЦАМКом ДТСААФ. (ЦАМК – центр.автомотоклуб). Тому й кошти на його будівництво Міністерство Фінансів направило на ДТСААФ, який був засновником цього будівництва. До речі, ці кошти в Мінфіні «вибили» Віктор Чайка з Володимиром Дончаком. Таким чином, сталося, що мототрек будувало все місто, а власником став його засновник.
Особливо мені дуже довго довелося шукати серед багаточисельних документів товариства акт вводу стадіону в експлуатацію. Цей акт дозволив нам нарешті отримати реєстраційне свідоцтво мототреку. Я весь час наголошував і Кузенному і Гарвату:
-Читайте документи архіву ТСО і будете все знати. Але, до речі, Гарват їх сам не читає і тих, хто це робить дуже не любить, як у випадку зі мною.
Тепер ми бачимо, що спідвей став спортом № 1 в Рівному і мототрек знаходиться в місті, а не за його межами. Для того, щоб вчасно запобігати його руйнуванню, часом потрібні кошти і відповідні служби. Для цього всім має бути зрозуміло, що необхідно знаходити спільну мову власнику споруди з владою та спідвейними менеджерами міста і області. В 2008 році цього, на жаль, ми так і не побачили. З свого досвіду можу з впевненістю стверджувати, що заробити на спідвеї не можливо. Для того, щоб зробити такий висновок треба попрацювати з моє і відчути на собі, наскільки затратний цей вид спорту. Гарват рахує по-іншому, і в цьому його головна помилка. Треба дуже чітко вивчити головну спідвейну істину: Добре спонсорам – погано спортсменам, добре спортсменам – погано спонсорам.
Я був обраний головою ТСО в рівн.обл. 13.11.1993 року, а приступив до виконання посадових обов`язків 17.06.1994 після підписання відповідної постанови. Сама арена була в жахливому стані. Гнила огорожа доріжки, гнилі сидіння, розграблений закритий парк, відсутність команди. Це були тяжкі часи не тільки для спорту, а й для держави в цілому. Потрібен був певний час, щоб розібратися куди ти прийшов і з ким маєш працювати. Я намагався якомога швидше опанувати цю жахливу ситуацію. Нарешті, восени 1996 року доля звела мене з чудовим менеджером спідвею Сергієм Вікторовичем Лятосинським. Рахую, що він, як ніхто інший знає свою спідвейну справу на 5. Він виховав не одного спортсмена і був достойно обраний віце – президентом ФМУ. Лятосинський боляче переживав занепад рівненського спідвею і все ж таки зумів переконати мене в тому, що стадіон необхідно відремонтувати і отримати ліцензію UEM для проведення міжнародних змагань. Для прийняття відповідного рішення я зібрав бюро обласного комітету ТСО, як цього вимагає статут, а не так, як це робиться Петром Гарватом, розуміючи, що це одному не під силу, і заручився підтримкою громади. Потім поспілкувався з М.В.Дутчаком, який тоді очолював відділ фізкультури та спорту ОДА, а зараз є заступником міністра Павленка. Мирослав порадив мені почати готувати стадіон одразу до Чемпіонату Європи з відповідного розпорядження голови ОДА і направив мене до заступника голови А.О.Лавренчука. Так Лавренчук став головою оргкомітету по підготовці до ЧЄ. Розпорядження було під особистим контролем голови ОДА Миколи Петровича Сороки. Одразу був затвержений план підготовки. З такими керівниками, як Сорока та Лавренчук прцювати було дуже легко і приємно. Кожен раз, звертаючись до них з якимсь питанням, я завжди знаходив належної підтримки. Ні Микола Сорока, ні Андрій Лавренчук ніколи навіть не натякали на щось в своїх корисних цілях, а завжди проявляли повагу і належну участь до спільної справи. Я в цьому проекті дуже розраховував на підтримку керівників своїх учбових організацій. За допомогою начальників СТК та шкіл ми виготовили 450 щитів дерев`яної огорожі для гаревої доріжки і потім відвезли їх для спецпропитки на завод в Дубно. Після цього привезли 200 тонн крихти та відремонтували всі трибуни. Велику допомогу у монтажі огорожі доріжки здійснила бригада Бориса Горки. Все це було створено за кошти організацій ТСО області. "Рівнеліс” на чолі з М.Х.Шершуном виділив нам 40 м3 бруса. ВПТУ № 1 виділяло нам учнів на деякі роботи. Восени 1997 р. Сергій Лятосинський привіз у Рівне для ліцензування треку Анджея Гродськи. Анджей з рулеткою в руках обміряв все, зроблене нами, і ліцензію UEM ми отримали. Вона була дійсна на 1998, 1999 та 2000 роки, а після закінчення цього терміну ми продовжили її ще до 2004 року. Теперішньому керівництву ТСО її надали тільки на один рік, і то, дякуючи керівнику спідвейного клубу "СПС Рівне” Володимиру Жуковському.
Нарешті, це перше свято рівненського спідвею в пострадянський період відбулося на день міста Рівне 1998 року. Була чудова сонячна погода. ОДА виділила кошти на придбання нашим спортсменам мотоциклів для участі в ЧЄ. Для організацій, що сприяли підготовці до ЧЄ ми виділили 1000 (!) запрошень на цю гонку. Над стадіоном перед гонкою з`явилися літаки ЯК – 52 з центрального авіаклубу ТСОУ, що продемонстрували глядачам фігури вищого пілотажу, а планери «зкинули» на траву мототреку парашутистів. Змагання пройшли на вищому рівні і отримали від судді відмітку у 5 балів. Трибуни були заповнені вщерть. Негативом свята став депутатський запит нардепа В.Червонія в податкову інспекцію, яка прибула на мототрек контролювати реалізацію квитків на це свято рівненського спідвею. Проте ми були готові і до цього, все було прораховано, всі податки сплачені. Постраждали від цього тільки наші гості і багаточисельні рівненські уболівальники.
Після закінчення спідвею по традиції в ТСО відбувся фуршет. На ньому були присутні майже всі, хто був причетний до цього свята спідвею. Віктор Чайка звернувся тоді до Миколи Сороки з пропозицією надати місту пріоритетне право на організацію та проведення всіх спідвейних змагань на нашому мототреці.
-Добре, хай буде по вашому, сказав Микола Петрович
-А обласна рада тепер почне опікуватися футболом.

В календарному плані UEM на 1999 рік в Рівному було заплановано вже не одне, а два офіційних змагання ЧЄ зі спідвею.
Далі буде….

Ємченко П. Є.
06.02.2009

На фото: П.Є.Ємченко, С.В.Лятосинський, В.А.Копилов