Продовжуючи тему розвитку мотоспорту на Рівненщині в 2005 – 2006 роках, я, як голова обл.ком. ТСОУ хочу звернути увагу на те, що, незважаючи на різнокольорові погляди і плани всіх, хто тоді був зацікавлений у його розвиткові, я маю на увазі відомих спортсменів, фахивців, ветеранів, молодь, а, також, ЗМІ, разом з владою нам всеж таки вдалося їх об`єднати навколо рівненського мотоспорту і ТСО. І не тільки об`єднати, а й активізувати і довести, що нашими об`єднаними зусиллями мотоспорт на Рівненщині можна всеж-таки відродити. Ми відчували також і підтримку рівнян. 14 червня 2005 я був обраний головою РОО ТСО, а 17 липня нам було надано право організувати і провести півфінал Чемпіонату Європи зі спідвею пар. З однієї сторони це престиж, а з другої – величезна відповідальність. Адже змагання такого рангу вимагають не тільки підготовки до змагань нашої спортивної команди, а й підготовки всієї нашої рівненської спідвейної інфраструктури. Думаю, не тяжко пригадати, що собою представляв наш мототрек на початку червня 2005 року. Згнилі і поламані сидіння на трибунах, рвані сітки огородження, запущені обдерті приміщення, розвалена майстерня, знищений туалет парку машин, підлоги без лінолеуму і т.і. Додайте сюди проданий за безцінь оздоровчий комплекс спортсменів і отримаєте взагалі повну картину розвалу, занепаду та суцільної кризи. Спортсменам після змагань не було де привести себе до нормального вигляду і прийняти гарячий душ. Не будемо згадувати тих, хто довів до такого стану один з найсучасніших мототреків колишнього СРСР, але, безумовно, це були величезні "таланти”, які на той час вже пройшли школу Остапа Бендера. Коли я прийшов вперше на стадіон, то ніяк не міг собі уявити, як можна за місяц підготувати його до змагань європейського рівня. Але, не дивлячись на це, через декілька днів нами був створений оргкомітет по підготовці до ЧЄ і ми зрушили з місця.
Очолив його голова РОДА В.Червоній, а заступниками були призначені І.Турко і О.Ковальчук. Був відпрацьований чіткий, конкретний план дій. Декілька разів на тиждень членів оргкомітету заслуховували в РОДА, але більше, безпосередньо на мототреці. Таким чином, за дуже стислий термін часу на трекові була проведена досить велика робота по підготовці до цих змагань. 17 липня вболівальники навіть не впізнали цю спортивну арену. Залишився не до кінця відновлений громадський туалет, так як його повний ремонт потребував капітальної перебудови і більш тривалого часу. Ми дуже раділи за свій труд і це дозволило нам також провести на нашому трекові ЧЄ 2006 і 2007 років. Керівництво ФМУ відмітило за цей вклад організаторів цього проекту В.Червонія і О.Данильчука, а також керівництво ТСО і обл. осередок ФМУ на чолі з С.Кричильським. Крім ЧЄ багато уваги ми приділяли Чемпіонатам України зі спідвею і за 2005, 2006, 2007 роки нами були проведені всі заплановані ФМУ гонки. З тих пір, як ми бачимо, проблемами рівненського мототреку більше не переймається ні влада, ні, в той мірі, що потребують сучасні вимоги й керівництво мототреку. І якби не Чемпіонат Польщі 2008 року і підготовка клубом В.Жуковського спортивної арени до цих змагань, ми знову повернулися би туди, на той самий рівень, з якого починали в червні 2005 року. Так що ж всеж таки сталося? Хіба зовсім не стало більше тих, хто менше на словах, а більше на практиці ще щось робить для улюбленого спорту рівнян? Які імена сьогодні можна навести в цьому контексті? Не знаю таких. А нам завжди допомагали і керівництво Облавтодору, і Рівнеліс, і Екорембуд, і Євробудсервіс. Особливо зазначу Інвестжитлобуд на чолі з В`ячеславом Пугайко, який капітально відновив 8, і відремонтував 12 секторів нашого стадіону. Завдячуючи йому, були відремонтовані також і офісні приміщення, і майстерня парку машин. Але це далеко не все, що зробила ця прекрасна команда спонсорів і прихильників спідвею для відродження цього чудового спорту в Рівне і на Україні. У 2005 році В.Червоній подарував команді "Рівне – Україна” чотири нових комплектних мотоциклів JAWA, а у 2006 році В.Пугайко подарував вже десять таких самих мотоциклів для цієї ж команди. Я думаю, що це дозволило рівненській команді на той час по технічній забезпеченності вийти на один рівень з польськими і російськими клубами, а можливо й перевищити в цьому деяких з них. Тому в команді "Рівне – Україна” ми зберегли, не дозволив розійтися по зарубіжним клубам В.Трофимова, І.Марка, В.Гайдима, А.Карпова і В.Колодія. Напередодні сезону 2006 ми зробили для команди презентацію в БК Текстильник разом з її зарубіжними легіонерами і передсезонні командні збори в Угорщині. В тому ж році РОО ТСО разом з обл.мотофедерацією в різних судових інстанціях (тричі у львівському апеляційному суді) відстоювали право на повернення мототреку незаконно проданого оздоровчого комплексу для спортсменів. І хоча нам не вдалося його відстояти, ми все ж таки за це боролися до кінця. Не забували ми і про наших ветеранів, які віддали цьому спорту всіх себе до кінця, а дехто і більше. За іниціативи Петра Брицюка, Анатолія Жабчика і Володимира Тобіаша при ТСО була заснована і зареєстрована окрема Громадська Ветеранська організація мотоспорту Рівненщини. Керівником її було обрано Петра Брицюка. При помірній благодійній фінансовій допомозі підприємств, в першу чергу підприємств таких ветеранів, як В.Тобіаш і А.Жабчик ця Ветеранська Організація надавала помірковану матеріальну допомогу окремим ветеранам мотоспорту, а також брала на себе проведення ювілеїв наших видатних спортсменів: 70 – річчя Віктора Трофимова, 60 – річчя Б.Горки, Г.Хлиновського, В.Єжомбіка та ін. В 2007 році Ветеранська Організація була й серед організаторів І меморіалу І.Марка. Дякуючи Ветеранській Організації та облосередку мотоспорту ми й прийняли рішення про створення на базі ОСТК (обл. спорттех. клуб) РОО ТСО дитячо – юнацької школи спідвею, як я уже говорив у попередньому матеріалі. В спрощеному вигляді вона була започаткована ще раніше колишнім головою обл. ТСО Петром Ємченко. Я же вирішив її розширити, ввести в неї нових людей, що досконало знають свою справу, а також придбати для молоді нові мотоцикли об`ємом 125 см3. Я вже казав про обладнання для занять школи відповідних приміщень в парку машин і безкоштовну експлуатацію доріжки тренерами школи для практичних занять з молоддю. Ще додам, що для занять з фізичної підготовки юнаків взимку Борис Горка уклав угоду на паритетних началах з керівництвом автотранспортного технікуму про oренду їх спортзалу. Григорій Хлиновський паралельно виконував обовязки директора стадіону і ми завжди знали, на що треба звернути особливу увагу в першу чергу. В технічній майстерні парку машин з`явилися пластикові вікна і двері, в чому заслуга безпосередньо Сергія Пелешка. Кабінети для прийому судей і представників команд і спортсменів Г.Хлиновський і В.Жуковський застелили лінолеумом, а стіни пофарбували, а деякі оклеїли шпалерами. Директор стадіону навіть поступово почав будувати сауну для спортсменів, що в якійсь мірі мала замінити проданий оздоровчий спортивний комплекс. Дивлячись зараз на все те пройдене, я починаю проводити паралелі і розуміти, що ми тоді були на правильному шляху. Наші дії стосовно розвитку і укріплення спортивної інфраструктури, а також створення дитячо – юнацької школи спідвею, безумовно, вже зараз дали би позитивний результат, а рівненський спідвей, можливо, отримав би нових Марко і Кузнецових. Так, нас можна критикувати і, мабуть, є за що, тому, що людей які не помиляються немає. І не все, що ми планували нам вдалося втілити в життя, але, повторююсь, на мою думку, ми були на правильному шляху. Подобається це комусь, чи не подобається. Після того, як незаконним шляхом ми всі були звільнені зі своїх посад пройшло більше року і вже можна порівняти, а що ж зроблено на краще цими рейдерами, тим більше, напередодні видатної дати 50 – річчя Рівненського спідвею. У першу чергу, багаточисельні заяви і декларації на ТБ і в ЗМІ, озвучені рупором ТСО Петром Гарватом про те, що вони багато в чому прибавлять на практиці виявилися пустим звуком. Так, сівши в крісла, вони прибавили не спорту і спортсменам, а собі в першу чергу. Порівняйте, хоча би оренду мототреку 2005 – 2006 років у 3000 – 4000 грн. і 2008 року при Гарваті 15.000 – 16.500 грн. за гонку. Тому й за квиток на матч люди змушені платити не як тоді 12 – 15 грн., а 40 грн. Ці кошти Гарват, насправді, бере не з організаторів змагань, а з рівненських вболівальників, для яких він ще так і не відремонтував туалету на стадіоні, не кажучи вже про все інше. На жаль, в мене складається таке враження, що це взагалі тимчасові люди, які вбачають у всьому цьому лише особисті вигоди. Таких не хвилюють ні рівненські вболівальники, ні спортсмени, ні ветерани, ні молодь, без якої у спідвею Рівного, на мій погляд, майбутнього немає. Олександр Кузенний 01.02.2009 року
|